ранком сиджу на кухні дивлючись у вікно ковтаю гарячу каву
гори заглядають мені у вічі мов сторонні люди
мені ж бо хочеться подивитися у вічність
надихнутися вересневою безсоромністю
злетіти птахом або перетворитися на зливу
й залити сонце водою...саме так...дати пити сонцю
вхамувати його спрагу торкнутися зірок хоча б носиком
цілувати зорі здатні дуже щасливі люди
так се я маленька українська фортунатка
дихаю горами й думками сягаю вище світил небесних
ковтаючи остиглу каву замріююсь спасаючись від самої себе
чи від погляду ностальгічної осінньої сіметрії...
тихо...
вечір простягнув мені сон...
полетіли...............................