Чом не спиш ти, матінко, до ранку?
Линуть до зірок твої думки.
Посміхнешся гарному світанку
Й вранішньому сонцю залюбки.
В трави підеш босими ногами,
В свіжість прохолодної роси,
Щось шепочеш ніжними словами
До берізки — символу краси.
Ще й сама така тендітна й гарна,
Наче подружка берізці тій,
Але щастя десь не поряд (марно!)
Десь гайнуло біля твоїх мрій.
Потім вечір. Знову дітям “люлі”
Hа обличчі причаївся сум,
“Це - не доля вільної зозулі.” -
Ринула у розмаїття дум.
Про нещасне і загублене кохання,
Про буденне і тяжке життя.
Чую знов твоє сумне зітхання…
Впала у сонливе забуття.
Бачу сон, де ти така щаслива
Поряд з батьком по стежині йдеш.
Вся усміхнена, весела і красива
Пишні квіти у руках несеш.
Але сон розвіявся поволі,
Щойно промінь в вікна зазирнув,
Мов розтанув десь, у чистім полі.
Що зі мною, навіть не збагнув.
Я молитимусь за тебе, нене*.
Може зглянеться Господь колись,
Щоб у тебе, рідна, і у мене
Мрії й сни по-справжньому збулись.
Неня,ненька (укр.) – мама.