Якось Заєць від Рудої
Між кущами попетляв.
Заморився! Отакої!
Так захекався і впав.
Все тремтів і озирався,
Чи та слідом не біжить.
Косоокий сподівався
Заяче сповна прожить.
Зовсім поряд, по дорозі
Прямував собі Їжак:
“Та ти, Зайче, у тривозі,
Бо родився ти не так!
Я ж нікого не боюся!
Закручуся у клубок,
З хижака завжди сміюся,
Бач, он скільки голочок!
Вовк об них поранив носа!
І Ведмідь від болю вив.
Он і Лис вже біга косо,
Бо на мене наступив!
А у тебе ніжна шубка,
Не страшна їй лиш зима.
От і гострить кожен зубки!
Хай-но тільки упійма.”
Вихвалявся, посміхався,
Де ж оте авто взялось?!
Розчавило... Розпластався!
Воно ж далі понеслось.
В думках Зайця, ніби морок:
“ Це ж – млинець а не Їжак!
Самовпевненість — твій ворог!
Я ж хоч бігати мастак.”
Відпочив Косий ще трохи,
Потім щось обміркував.
І подалі від дороги
До домівки пострибав.