З братом Едькою у родинному селі Вовчик на Великодень,
коли святилися хліби у Храмі
http://uk.wikipedia.org/wiki/
горить гроза -
горить грозою зваба:
промовитись у неусловлене, в німе.
горить собі гроза -
шукає небоспаду...
вже верби при Сулі
в причинність зайнялись!
шукає гарбуззя, ще без-квітково-духе,
бо не пустилося іще, в у прядіння велевус,
і - веремія черваків:
тікать-тікать від повені до сіл…
Чамрака бабця одчимдухо
із костуром, бо в діллі ще коза
ось в перебалці вигляда калини
забджолине зело цвітке - "та хай собі росте"
- непотріб цей...
там відсипляють зиму сливи
самі собі крадучись в чорнослив.
Грім лагідно стрічає Великодень
В мій Вовчик, і в Долину, і в Сулу,
Нам йдеться з братом радісно і тоскно -
Там на Петренковім Ловець, чи хтось?
Іде гроза за нами з братом –
жне лискавицями доземно у постій!
Іде гроза, на всій родині небо…
Небо гатить!
Овеликоднює – сльозою обіймись!