Поэтический перевод из Николая Винграновского
Никто вас так не любит – я один.
А я люблю, как проклятый. До смерти.
Рай на земле, где вечер, счастья дым,
туман, укрывший синь небесной тверди,
всё это – вы. Мне душу оголив,
дымят столетья, воды и народы…
Моя вы память: степи-ковыли,
зари багряный голос и свободы.
Услышьте: мой счастливый шепот – ваш.
Каким теплом он высветил рассветы…
Я вас люблю – как соль свою Сиваш,
как роща в декабре свой лист последний.
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам'ять степу-ковили,
Зорі червоний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній
© Николай Винграновский