Василь Симоненко
(1935 – 1963)
ЛЮДИ РАЗНЫЕ ВСЕ ТАКИЕ...
Из цикла «Тишина и гром»
Люди разные все такие –
Симпатичны, милы вполне,
Но порой скучают иные,
А живут лишь в мечтах и во сне.
Я в грехе их корить не стану –
Ведь не всем же доступна высь,
Но во взглядах их как-то странно
Сожаленья с тоской сплелись.
Будто жизнь их не била больно,
Силы есть, но пусты их дни,
Лишь во сне летают привольно,
Наяву же – бескрылы они.
Осуждать их было б нечестно,
Не желаю для них я зла –
Сам я жил вот так "интересно",
Но в меня вскоре ты вошла.
Тоже сонным ходил, не скрою,
Только ты, словно гром по весне,
Стала совестью и душою,
И счастливым несчастьем мне.
Январь 1961
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
* * *
Василь Симоненко
(1935 – 1963)
ЛЮДИ РIЗНI МIЖ НАС БУВАЮТЬ...
З циклу «Тиша і грім»
Люди різні між нас бувають –
Симпатичні, гарні, чудні.
Дні за днями, бува, куняють,
А живуть лиш у мріях та сні.
Може, це і не дуже грішно –
Не для всіх же доступна даль,
Тільки чомусь в очах їх смішно
Заплелися журба і жаль.
І життя мовби їх не било,
І дріма в них чимало сил.
Але їм тільки сняться крила,
Наяву ж – вони зовсім без крил.
Я судить їх не маю права,
Я для них не бажаю зла –
Я і сам жив отак “цікаво”,
Доки в мене ти не ввійшла.
Сам я сонний ходив землею,
Але ти, як весняний грім,
Стала совістю, і душею,
І щасливим нещастям моїм.
Січень 1961