не буде ні причини, ні провини
дощі, твої лише наполовину
заллють пороги, виходи, ходи
облогу рук, жадану і злочинну
і двійко душ безвинних для почину
скаліченими пальцями зведи
стою, стаю землею чи водою
артерією, згорнутою вдвоє
і хлібним богом, ліпленим дітьми
на варті добровільного конвою
гаптованою білою канвою
торочаться задуми і дими
а ти ж мовчи, мовчи, мовчи і йди
як дощ іде дорогою води
де камені заходяться рікою
де скло не одрізнити од слюди
душі нечутні розлади й лади
беруть тебе як музику – рукою