Напевно, люди вже забули,
Що повнять світ собою,
Із власної душі його творили,
Не можуть жити у спокою.
Є ті, хто славлять Україну,
А інші - клянуть її за все.
Маємо ми точки зору різні.
На цвинтарі розквітнули квітки.
Та не важливо, люди, чи дім мерців,
Чи духів нашої природи.
Мізки! Інтерпретують світ навколо,
Беручи його наполовину з власної суті.
Спочатку треба нам змінитись,
А потім трішечки збагнути,
Чи залишилась променіти
Надією заповітна мрія.
І ось біля прозорої стінки -
Фудзі засніжена трішки.
Сяє верхівка вулкану,
Та поки милуюсь і не хочу здирати.