Заплуталось у верховітті сонце,
торка промінням жовтий лист навскіс,
а у низині, ніби у долоньці,
про весни мріє охололий ліс.
Дзюрчить студений ключ про повні води,
і висне срібне марево над ним.
А я схилюсь межи кілкого глоду,
шепну йому притишено: «Засни…».
У жменях небо темні хмари носить,
скрипить хисткий у падині місток,
на кошик мій позиркуючи скоса,
опеньок затаївся під листок.