Ш О Н М А К Л Е Х
НАД РIЧКОЮ БОЙН (http://www.stihi.ru/2013/09/28/885)
«Навіщо, мовляв, вони стоять
За скинутого короля
Який помер давно?»
(Вільям Батлер Єтс)
Минають роки і століття, але ірландці не забувають 1690 рік і річку Бойн… Це досі не річка, а відкрита рана…
Покладіть мене на траву -
На м’яку траву на рінні
Прозорої річки Бойн –
Тої самої річки,
Що пам’ятає ірландців,
Вдягнених у зелені плащі
Кольору цієї трави,
Кольору цих пагорбів,
Кольору цього острова.
Вони тримали гострі мечі –
Гострі, як стерня
Скошеного назавжди поля,
Гострі як списи
Давно мертвого короля.
Вони стали тепер травою
Добровольці чорного року
На цій рівнині одвічної журби
У цій долині,
Де поховали не тільки мрійників,
Але і їхнє одвічне жадання
Закарбоване між словами пісень.
Покладіть мене на цю
М’яку зелену траву
Коли я помру…
"И зачем, дескать, они стоят
за свергнутого короля,
что и умер давно?
(Уильям Батлер Йейтс)
Проходят года и столетья, но ирландцы не забывают 1690 год и речку Бойн... Это до сих пор не речка, а открытая рана...
Положите меня в траву -
Траву мягкую на песке
У той самой речки Бойн -
У прозрачной той речки,
Что ирландцев помнит ещё,
В зелёные плащи одетых...
Цвета - этой свежей травы ,
Этих пригорков цвета,
Цвета и острова этого .
Остры мечи, что у них в руках -
Остры, как стерня
Скошенного навечно поля,
Остры, как копья
Давно мертвого короля.
Теперь они стали травою,
Добровольцы года чёрного,
В той равнине извечной печали .
На той долине
Не только мечтателей похоронили,
Но и их извечные желания ,
Запрятанные в песнях между словами ...
Положите меня в траву
Мягкую и зелёную,
Когда я умру...