Вслухаюся в розмови грибників,
Той маслюків набрав, а інший – білих.
Давно у ліс завіятись хотів,
Тепер так тягне, що немає сили
Сидіти в місті між бетонних стін,
Асфальт щоденно поспіхом топтати,
Маневрувати між стрімких машин,
Їх вихлопи (де дінешся) вдихати.
А там повітря чисте аж дзвінке,
Зелений світ, покраяний ярами.
То рижа білка тінню промайне
На дубі віковім поміж гілками,
А то літам відкриє лік зозуля.
Взялась – рахуй, не зупиняйся, ні.
Лякливий заєць, чи стрімка косуля
Шугне між стовбурів у далині.
Потріскує під кроками сушняк .
Червоний глід і на тоненьких ніжках
(їх не беру, але це добрий знак)
Гуляють різномасті сироїжки.
Виламуюсь крізь хащі на галяву.
Сімейство білих сховане в траву…
Жаль, що було все це лише в уяві,
Та збудеться. Не сам, і наяву.
10.09.2012