Ш О Н М А К Л Е Х
ТУМАН ЯК ГУМА (http://www.stihi.ru/2013/04/01/1037)
«Твій син повернеться додому, а дому нема…»
(Володимир Цибулько)
А насправді весна. Зрозумій.
Твоє замкнене коло Спінози
Через сірість ґотичних надій
Через спроби злетіти у небо
Таке ж сіре як місто.
Ні, як туман – сіро-біле.
Ти тікаєш від сірих людей
В сіре небо. Твій світ
Кольору миші. Недарма
Тобі
Так до вподоби коти.
А насправді весна…
Руки грієш на вогнищі міста
Кожний вогник вікна
Вуглинкою димної варти
З космосу хтось
Думає нишком – вогонь.
Він не знає, що згасло
У мокрому місті усе –
Навіть серця.
Шкода, що смерті немає –
Я б залюбки полетів
У вічне ніщо.
Та судилося знову вертатись
У Всесвіт асфальту і кави –
Сірим котом, жовтим метеликом,
Білкою чи ескімосом, поетом чи круком.
Навіть віра моя охолола.
А нині весна!
Казку Платона читаю шпакам.
Сон мій Лукрецієм сивим
У мрії папуги.
А за вікном – все той же туман.
І люди все ті ж.
Добре, що кіт муркотів
Тихо на вухо:
«Нині весна…»
"Твой сын вернётся домой, а дома нет..."
(Владимир Цыбулько)
А ведь правда - весна.
Осознай.
И твой замкнутый круг по Спинозе
Через серость готических свай
И попытку подняться в небо -
Тоже серый,
как город,
Нет ,
как туман -
серо-белый.
Убегаешь от серых людей
В небо серое. Свет твой -
Цвета мыши. Недаром так
Полюбились коты
Тебе.
А ведь правда - весна...
Руки греешь на городских кострах,
И огонёк из окна
Угольком дымной стражи
чадит .
В космосе - кто? -
Думает в тиши - огонь.
Он не знает, что
Погасло в мокром городе все,
Даже сердца .
Жалко, что смерти нет -
Я б с радостью полетел
В вечное ничто .
Да надо возвратиться вовремя
Во Вселенную асфальта и кофе -
Серым котом, бабочкой желтой
Белкой или эскимосом,
поэтом, вороном...
Даже вера моя остыла.
А нынче весна!
Сказку Платона читаю скворцам.
Сон мой
Лукрецием сивым -
Попугая мечта .
А за окном - всё тот же туман.
Всё те же люди.
Славно, что кот мурлыкал
Тихо
на ухо:
"Нынче весна..."