Богдан ЛЕПКИЙ
(Богдан Теодор Нестор Лепкий)
(1872 – 1941)
КУДА МОЙ ПУТЬ?
Не раз наполнят душу мне до края
Невнятное томленье и тревога.
Напрасно сердце думой надрывая,
Взываю к людям, спрашиваю бога:
Куда мой путь? куда моя дорога?
Куда, куда? Туда ль, где правит горе,
Где вечный плач, где боль – надрывным стоном,
Тоска и обречённость – словно море,
И в нём – необозримом и бездонном –
Мой голос тонет в гуле монотонном.
Иль, может, как иные, стать незрячим,
Упрятать сердце, душу от ненастья,
И мысль унять – себя переиначив,
Взирать на кровь и раны без участья,
Идти туда, где свет, где брезжит счастье?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Не раз наполнят душу мне до края
Невнятное томленье и тревога.
Напрасно сердце думой надрывая,
Взываю к людям, спрашиваю бога:
Куда мой путь? куда моя дорога?
1894
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
* * *
Богдан ЛЕПКИЙ
(Богдан Теодор Нестор Лепкий)
(1872 – 1941)
КУДИ МIЙ ШЛЯХ?
Не раз обгорнуть безталанну душу
Незнані смутки сірі і тривога,
Й даремно серце рву і мозок сушу,
Людей питаю і питаю бога:
Куди мій шлях? куди моя дорога?
Куди, куди? Чи там, де людське горе
Де вічний біль, і плач гіркий, і стони,
І та розпука, як бездонне море,
Що в ній спокійно, безнадійно тоне
Весь біль життя і всі його прокльони?
Чи так, як другі, прислонити очі,
Забити серце і душу в кайдани,
Не дати мислі того, що захоче
Байдужним стати на кров і на рани
І там іти, де щастя жде рум’яне?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Не раз обгорнуть безталанну душу
Незнані смутки сірі і тривога,
Й даремно серце рву і мозок сушу,
Людей питаю і питаю бога:
Куди мій шлях? куди моя дорога?
1894