ЗАПАХ КОРИЦІ
Весна буяє. Нарешті сонце
Нам в радість жовту малює вікна.
Дзвінок нежданий. Питаю: - Хто це?
Сама ж в куточку сиджу, принишкла.
Знов лист. Відкрити не поспішаю.
І чим конвертна душа багата?
Кладу корицю до м'ятного чаю.
А як же хочеться свята! Свята!
Я вже читаю. У кожнім слові
В малюнках доль почуття іскряться.
І від любові - до нелюбові.
І пишуть, пишуть! І не бояться!
І відкривають себе листові,
Букви – до букв, до рядків – рядочки.
Промінь з вікна зазирає знову
В ігри життєві у «мами-дочки».
Я за робочим столом. Працюю.
Запах кориці над чаєм остиглим.
Я у книжкові вінки вплітаю
Квіти, яких ми зірвати не встигли.
Ось і дописано. Звісно, рада!
Поки надворі весна буяє
З дому виношу я запах кориці
В тепле цвітіння нашого раю.