А на носі осінь,
а за нею – просінь,
я її, жадану, запрошу на чай
І нехай у мене все, що хоче, просить,
Для краси такої все віддам – не жаль…
Жаль лише, що сонце вже тихенько гріє,
Що хмарки прозорі затягає дим,
Та й душа без літа квилить і німіє -
так не вистачає соковитих рим…
14.09.13