* * *
"Доброго часу доби" -
пише є-мейл чарівниця.
"Щирості та боротьбі" -
чую тебе, ніжнолиця.
Третя опівночі. Тож
я відповім не одразу.
Часу повільного вздовж
буду любить твою фразу.
Я б і тебе покохав,
як би на те - Його воля.
Запах би травня вдихав,
зойк молодої тополі.
Та все шепоче мені
досвід, премудра тварина:
"Скільки ще днів в сивині?
Скільки ще див у тім дні,
в хвилі, що плине невпинно?.."
* * *
Та нічого, все нічого -
дяка Богу, слава Богу,
Іісусові Христу.
З божевільного коріння,
від насіння до старіння,
схоже, й досі ще росту.
Подивись мені ув очі,
не дівочі, не жіночі,
в очі Гарольда-бійця.
Там лунке та довге світло,
там, немов Завіту титло, -
криця й праця до кінця.
Подивись мені у серце -
там, від віку-ненажерця,
за рубцем встига рубець.
Та нічого, дяка Богу, -
ще плека в руці дорогу
непоступливий Отець
Попри всіх - усе нічого.
Ми - ніхто, та й слава Богу!
Сльози, заздрощі, брехня
вдень прийдуть, вночі зникають.
Липня пахощі зітхають,
ніч ляга на груди дня...