Небо – велика шапка, сонце – жовтий бонбончик,
Ти одягнена в неї, в руці – проїзний талончик.
Курсуєш дивними рейсами, рахуєш вголос зупинки.
Виходять-заходять люди. Шукають в собі родзинки.
Між сумнівами та діями хитається міст вагання,
Ти п'єш дощову, із неба, будуєш в собі риштування.
За браком дощу п'єш потроху, стаєш півпрозорою тінню.
Зникають далеко турботи і ти десь вростаєш корінням.