Хотілося аби час плинув,
неквапно, як річка оця упокорена греблями
і від того широка...
хто її тут помічає?
несуться у потягах метрополітену мостами,
майже ніхто не зорить її, не бачить,
і час їх летить і життя минає
тут важко бути спокійним,
а без спокою мудрості не надбаєш.
тому помандрую на море,
кажуть кращого немає, ніж Ядран.
там чиста вода, виноград солодкий,
там осінь, що зветься "уже не літо, але зими не буде"
я знаю - там уповільниться час
бо дихання буде знову природнє,
сіятиме посмішка на моїх вустах
і ніхто з перехожих не подумає,
що я божевільний,
бо рай там, де нема метушні,
де сонце лягає на землю
оцим особливим робом,
тут був і є Ренесанс,
тут вміли писати романи слов'янською мовою
ще тоді, коли у нас літери знали лише ченці,
а люди слухали молитви на чужинецькій мові,
та, власне, і зараз змінилося дуже мало...
я слухатиму їх говірку, ту, що прийшла з Карпат
питиму молоде вино,
вдихатиму моря духмяний дух,
відчуватиму, як перетікає моє життя
в каміння, пісок, воду...