Все, что угодно, только бы не дни
Покоя, где слова однообразны,
Где мысли - не зажженные огни,
Где мир желаний, как канатом связан.
Ах, ветра, смеха или же злобы -
Чтоб вырывались души сквозь решетки,
Чтоб крикнуть - ненавидь или люби -
И стоит жить иль умереть за что-то.
Не бойся дней, запутанных узлом,
Ночей бессонных и чумных рассветов.
Пусть режет час лицо - добром и злом,
Пусть жжется сердце ранами - не сетуй.
Не прячься в тень, а стой перед огнем,
Пусть взгляд слепящих искр не убоится.
Лишь по жаре желанный грянет гром,
И вспыхнет молния, как будто бы зарница.
***
О. Теліга
Усе — лише не це! Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,
Думки, мов нероздмухані вогні,
Бажання — в запорошених оковах.
Якогось вітру, сміху чи злоби!
Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,
Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —
І варто буде жити чи вмирати!
Не бійся днів, заплутаних вузлом,
Ночей безсонних, очманілих ранків.
Хай ріже час лице — добром і злом!
Хай палять серце — найдрібнійші ранки!
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучий грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться —
Лише по спеці гряне жданий грім
Із хмар сковзне — багнетом — блискавиця.