Бабине літо.
Стоять у саду георгіни,
Зустрічаючи бабине літо,
Неначе справляють свої іменини,
Стоять нарядні гордовито.
Колише вітер калину,
Метеликів до себе манячи,
Жовтневу збираю малину,
З промінчиком сонця граючись.
Як в дитинстві серце завмирає,
Коли осінньою порою,
Зелений сад враз розквітає,
Прощальною жовтою красою.
Бабине чарівне літо,
Красивий бархатний сезон,
Стоять смереки , як на мито,
Взявши моє серце у полон.
Перед красою золотою,
Я на коліна вмить упаду,
Та вже тікає від нас жовтень,
Ключі вертає листопаду.
А листопад - отак безжально,
Красу всю саду буде рвати,
Закличе стужу й хуртовину
І снігом вже почне кидати…
автор: Н.П.Рубан.