Я из тех краёв, где шум берёз
В переливах соловьиных тает
И над речкой,после летних гроз,
Мотыльков прозрачных вьются стаи.
А ещё смешные облака
В небесах барашками пасутся
И в лугах видны издалека
Луж весенних голубые блюдца.
Там грустят, склоняясь, васильки
В ожидании, что скоро осень
Соберёт не только колоски,
Но и их чарующую просинь.
А зимой, метель в моих краях
Запрягает месяц в колесницу.
В серебристых кружится полях
И всю ночь пирует, как царица…
На таком пиру, среди ветров,
В кутерьме, в преддверии рассвета
Зародилась плоть моя и кровь,
И душа певучая поэта…
Всё бы бросить, просто босиком.
Без оглядки, в платьице из ситца,
Убежать в родимый, отчий дом.
Чтоб навеки с Родиною слиться!
г. Харьков, 2013 г.
Переклад Олександра Михалюка.
Я із тих березових країв,
Солов'їв де спів дзвінкоголосий,
Безліч де метеликів роїв
В'ється над рікою в післягроззі.
Білі хмарки в синіх небесах
Там кумедно вівцями пасуться,
І помітні здалеку в лугах
Весняних калюж блакитні блюдця.
Там волошки хиляться в журбі,
Ніби знають, що невдовзі осінь
Разом з колосками їх собі
Заплете в золотосяйні коси.
Взимку ж заметіль в моїх краях
Запрягає місяць в колісницю
І на снігом сріблених полях
Бенкетує начебто цариця.
Між вітрів в ранковій метушні,
В розмаїтті царьского бенкету
Довелось з'явитися мені
В світ оцей з співучистю поета.
Все б лишити, просто - без оздоб
І босоніж в платтячку із ситцю
В отчий дім попрямувати, щоб
З Батьківшиною навіки злитись.