Люблю тебе, Танок мого світання:
за те, що був жорстоко невблаганним,
не вибачав роматики сантими,
стосунків дружніх, забуття з коханим
і пліткував завзято хоч без рими;
за те, що розтоптав всі сподівання,
люблю тебе, Танок мого світання:
за те, що викликав лиш за бажаним;
й за те, що все ж не вчаділа від диму,-
(знаходячись не з тими втратиш тему).
Все це розвеселило, так печально.
Було з тобою ніяково і,- повчально.
Піду, прольюсь, як оця злива,
але не грюкнувши дверима.
Дякую, Боже мій,- я вільна,
бачу усе прозорими очима.
Я вільна, боже і щаслива!!!