Ревіло небо, насилало бурю.
Перун грозився,- "блискавиць пожбурю!",
Та тільки скаламутив водограй
Розвеселив пригодою,- прощай!
Не нам боятись ночі горобині.
Вони розвіють тугу, швидкоплинні
Дощем напоють, розів’ють сади.
Знов зійде сонце - і нема сльоти.
Я знаю слово, що роззброє хмари
Софійській брамі підкоряться чари.
Після дощу вдихнем на повні груди,
Оновляться: земля, природа, люди.
Усі хто мають душу для пізнання
Озброяться знаннями у навчанні
як ті перлини,- дозрівають з небуття,
то Знак, то Прометей в скелі життя.
Ревіло небо, насилало бурю
Перун грозився,- «блискавиць пожбурю!»
Та тільки скаламутив водограй,
розвеселив пригодою,- прощай!