Всё без конца. И сад не обойдешь.
Волхвы-деревья. Травы-сухостои.
Стоишь со старой кружкою и пьешь
Питьё потусторонности густое.
Так мало солнца. Небо, как слюда,
Желтеет мутно. Кто-то оставляет
Тебя. И шорох: слышно поступь, да,
Сквозь заросли сухого молочая.
Пускай. Вот монастырь. А там, в саду
Благая тризна. Сладких яблок спелость.
И, увязая пальцами в меду,
Ждем только ночь, а будто ждем орду.
И молимся. И поступь на беду
Тревожит молочайную замшелость.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Мар’яна Савка
Нема кінця. Цей сад не має меж.
Старі дерева. Трави-сухостої.
Стоїш із кухлем глиняним і п’єш
Питво позачасовості густої.
Так мало сонця. Небо, як слюда,
Мутне і жовте. Хтось тебе лишає.
І чути шурхіт: то його хода
Крізь зарості сухого молочаю.
Нехай. У монастирському саду
Солодка тризна. Яблука доспілі.
І, затопивши пальці у меду,
Чекаємо на ніч, як на орду.
І молимось. І чуємо ходу
Крізь молочаю зарості замшілі.