Перевод стихотворения Шона Маклеха,
Страница автора:
http://www.stihi.ru/avtor/patrik7
«Когда вечером
Спускаешься с гор в долину».
(Ли Бо)
Я так хотел для чёрной темноты
не фонаря, не факела - светиться
и теплиться огнём свечи.
Я так хотел для дикой пустоты
живого голоса – тихонько – помолиться
в безмолвии и глухости ночи.
Летает грусть моя мохнатым кожаном
меж лиственниц ослепших, лес ей тесен,
меж ясеней болезных, что гниют.
Умолкла грусть, как осени погром.
Там, будто вата, глушь и ельник бессловесен,
там топь, трясина, вечных снов приют.
Но я иду - без посоха, один - без вожака
и наугад, как ходят в никуда.
Туда и гордый вран не донесёт кусок,
где лягушонок – друг, а малый ёж – пророк,
где вместо хлеба на обед – печаль,
где соль – на рану, где себя не жаль…
Оригинал "Коли свiчка гасне"
Шон Маклех http://www.stihi.ru/2013/04/14/1366
«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…
Иллюстрация - со страницы оригинала.