Ніч і луна, ліхтар, провулок.
Лиш тиша глухо завива.
Самотній образ чоловіка
І мокра вулиця сама.
Ступа по цеглі тихо-тихо,
Як хвилі линуть до судна.
Ліхтар потух... Дощ капа тихо...
І паморозь крізь ніч пройшла німа.
Він йшов туди, де глухо й сумно.
Без впевненості крок, й за кроком крок.
Тікав кудись від сорому й свавілля
Тримав в руці мундштук для цигарок.
Відлуння слів бриніло безупинно
У голові самотній від думок.
Сирий сірник не подавав надії
І полетів у дощовий поток.
Він йшов туди так сумно й гордо.
Усе пальто промокло до ниток.
Тікав кудись від сорому й свавілля.
Без впевненості крок. Й за кроком крок.
Ніч і луна, ліхтар, провулок.
Лиш тиша глухо завива.
Принишкло все: і дощ, і смуток,
А мокра вулиця уже сама...