У Голосієво за кілька років вперше.
Де більше лісу, а людей поменше,
По бездоріжжю в саму глибину
До царства осені зумію, допірну.
Любимий пагорб, сонце ніжить крони,
Безмірна тиша, будь-яка журба
Невідворотно на цім місці тоне,
Якщо повернеться, то інша вже, не та.
Які гриби? Не заглядав під ноги.
З монастиря донісся передзвін.
Я, як не вірив, так й не вірю в бога.
Якщо він є, хай в мене вірить він.
А сонце вже не ніжиться у кронах
І передзвін давним-давно затих.
Пора вертатись з лісу до балкону.
Надіюсь, ліс мене згадати встиг.
29.09.2012р.