Нас рими пов’язали. Вже роки
Пройшли з тих пір, коли кохання крало
У нас години ночі. І ріки
Тієї в Міжсезонні було мало.
Аби напитися очей і слів.
Та Серпень знав, що робить. Достеменно.
Він у вінок сонетів нас уплів.
Тож рідко бачимось, зате натхненно.
У нас любов одна на фестиваль.
І що нам відстань, статуси і штампи?
Не боїмося осуду. Нехай
Пліткують. Всі, їх знаєш сам ти.
Верлібром відзовуся, хоч і важко
Тобі сприйметься він, бо жити звик в піснях.
Я засинала під твою «Неказку»…
А в тебе був «Непоцілунок» на губах…