Я читала етюди кохання
З чарівної аптечки душі.
І якесь невагоме єднання
Розтеклось килимком споришів.
Воно стигло рум’янцем солодким,
Кучерявилось творчим листом.
І тоді дев’яносто відсотків
Доторкались до поділки «сто».
Лиш на мить. Потім знову відлига
І якийсь неземний холодок.
А той жар, що до зближення кликав,
Вже чомусь не ділився на двох.
Звинувачувать долю не буду,
Бо причина, напевне, в мені.
На межі поетичного блуду
Я свідомо кажу собі: «Ні».
Не потрібно хвилюючих кадрів
І нектару чаруючих слів.
Ми погріли серця біля ватри,
Та пожежі чинити не слід.
Позад нас – окільцьовані долі.
Та хоч в ніжних стосунках – табу,
Зустрічаю у снах мимоволі
Нашу ніч – почуттєву рабу.
Таємничі сліди сьогодення…
Знов етюду картина палка...
Ще не раз Вас розбудить натхнення,
Мов осінньої жінки рука.
02. 08. 2013р.