не чекай від мене ні ласки, ні доброго слова.
я- маленький антракт між тобою і плином життя.
ти до мене ніколи не зможешь торкнутись рукою,
я примара себе, я вийшла із небуття.
я застигла в тобі вічним, дурним коханням,
не потрібним нікому, як ковдра в липневу ніч.
я не слово, я, знаєш, виросла з просторіч,
але все, що знаю- я стала твоїм останнім
поцілунком у пам'яті сотні чужих сторіч .
не питай мене, ні. я лише бачу місто
і сотні фраз розкиданих під дощем,
наче чиєсь чорне перлове намисто-
хтось потягнув-і розірване було- вщент.
не вертайся до мене- краще поглибше в душу
ти сховай мене, наче найтяжчий гріх.
міцно тримай і бережи від усіх.
я ж твого спокою ніколи вже не порушу,
поки не випаде перший грудневий сніг.