Упали сльози - перестиглі роси...
Чому несправжнє? Бо лише моє?
Але поетів скаже стоголосся,
Що на землі таких багато є.
Згадайте про Петрарку та Лауру,
І Дульсінею, що була лиш сном.
Чому не можу рватися за мУри,
Коли лише фазенда за вікном?
Моя душа не може не літати.
Не може не світитися добром.
Я буду і за мурами кохати,
Хоча лише фазенда за вікном...
*****************
Упали слёзы - слёзы сожаленья...
Ненастоящая? Ведь лишь моя...
Но вам поэтов скажет поколенье,
Что не одна такая в мире я.
Вы вспомните Лауру и Петрарку,
И Дульсинею, что была лишь сном...
Ну, почему не быть воздушным замкам,
Когда одна фазенда за окном?
Моя душа ведь не летать - не может!
Не грезить о любви волшебным сном...
Согреет, позовёт и заворожит...
Хотя одна фазенда за окном.