Я буду вірити – вона тебе кохає…
Бо ти такий, не завинив нічим.
Легенько так чоло твоє торкає
І губи пестить подихом своїм…
І руки ніжно покривають тіло,
Даруючи оту тремтливу хвилю,
Коли душа озвалась, полетіла,
Піднялася увись, і знов застигла…
Тремтіння тіл передаючи небу,
У кожнім русі, в кожному «прости»,
Її ти міцно пригорнеш до себе,
Щоб квіткою у серці прорости…