Дощ думав - накінець він переміг,
Змочив до нитки і загнав під дах
Цю вперту "трійцю", що, не по літах,
Без всякого жалю до власних ніг,
Вела маршрут повз пам'ятки й красоти,
Спускалась вниз, щоб брати знов висоти.
Вони вернулися продовжувати шлях.
Від злості скиснув дощ, закляк.
Та вирішив - здаватися ще рано,
І, раптом, перекинувся туманом,
В якому ближня даль лиш мріла,
Геть вицвітали кольори, тьмяніли,
В нім в'язли, глухли і зникали звуки.
Та в намаганні досягнуть розлуки
Думок і мрій він бісився безсило.
До розуміння тяга "трійцю" гріла.
(І в чомусь ще знайшли тепло).
А спільного минулого крило
Прикрило їх від згубного дурману
Підступного отруйного туману.
Ще не роз'їхались, а зріло вже бажання
На зустрічі нові трьох "їжачків в тумані".
листопад 2012
* * *
Більш не спілкуються ті "їжачки".
У кожного своє життя, свої турботи,
Не в всих на нові зустрічі охота,
Та ще й війни нежданої гидота.
Попереду вже, може, й не роки.
Хотілося б, але не всім таки.
травень 2014