Из Ганны Осадко О Vеchnоsti

Алексей Бинкевич
 
О Vеchnоsti


поговорили:
 – может...?
 – нет, не время...
  и разошлись – водою и землёй –
  два мудрых _одиноких_человека,
  с клеймом извечным:
  "ВЕЧНОСТЬ"
  на челе...
  ...в миру, где преходящи боль и слёзы,
  не вечен смех и временна любовь,
  где лето-осень – как пыльца на крыльях
  у стрекозы – была – и вот уж нет –
  так тяжело быть тем, кто не проходит...

***
...ты открываешь двери: "Дорогая,
  я так устал, а где ты, сердце, где ты?" –
  нет никого... лишь вековая пыль
  обсела окна, зеркала и книги,
  её лет сто никто не видел здесь,
  да и другой не будет здесь лет триста –
  как переждать, и как переболеть,
  когда конца не видно снам и будням,
  когда богов подарок (или кара) –
  всю жизнь идти дорогой  в никуда...


Ганна Осадко


Pro Vichnist
 

погомоніли:
 – може...?
 – ще не час...
 і розійшлись – водою та землею –
 дві мудрості_самотності_людини,
 з тавром незмінним:
 "ВІЧНІСТЬ"
 на чолі...
 ...у світі, де минущі біль та сльози,
 де сміх минущий, де мина любов,
 де літо-осінь - як пилок сріблястий
 із крилець бабки – є – і вже нема –
 так важко бути тим, хто не минає...

***
...ти відкриваєш двері: "Дорога,
 я так втомився, де ти, серце, де ти?" –
 нема нікого... пилюга і пил
 осіли на дзеркалах і на книгах,
 її немає років сто уже,
 а іншої не буде років триста –
 як перебути, як переболіти,
 коли нема кінця ні снам, ні дням,
 коли богів дарунок (чи покара) –
 іти довіку шляхом у нікуди...