Я примудрилася все звести
до заглади
тепер – спокійна… переможниця
ще б пак
потроху – крок і далі
знаю, зваби
мені не лячні, то є
вірний знак…
того, що серце – взмозі
відновитись
та відшукатися з-під тих
лихих помпей
так з попелу – викохувать
сади й дивитись
як потроху зеленіють,
але…
залипневілося розсонячно
нестерпно
мій саде! паростку!
живильна благодать
так йти лісами за горами,
степом
тебе водою віри
напувать…
тебе, себе – не знаю...
та - гадаю:
як примудрилася все звести
до заглади?
моє нове життя? а що ж –
старе?
засмучена.. а пам’ять
гірка - вада
світлинами не полиша
мене…