О Л Е С Я Р А Й С К А
Менi так випало... (http://www.stihi.ru/2013/07/12/3637)
Мені так випало –
блукати…
сама не знаю –
день чи ніч…
сомнамбулічно,
що й казати
та боязко, так,
певна річ...
мені так випало -
не морок,
хоч розумію,
що мана…
куди я йду?
за ким?
навіщо? що то
за дивна сторона?
мені так випало…
крокую,
все роздивляюсь
на шляху….
лабиринтово…
але знаю, що
вірний напрямок
та йду…
і ось попереду
люстерко,
загублене чи
навпаки:
воно для мене...
випадково?
ні, точно
з правої руки
дивлюся мовчки…
що я бачу…
звичайна відповідь:
себе…
та ні…
ту, іншу
і завбачу:
це – шлях до Тебе
Боже мій….
до тебе лину...
не важливо
яким шляхом
своїм! моїм!
іду до Тебе
на гостину
чи повертаюсь
в
рідний
дім?!
------------------------------
А мне так выпало-
скитаться...
сама не знаю -
день ли, ночь...
сомнамбуличною
казаться
так боязно,
так мне невмочь...
а мне так выпало-
не темень,
но ощущаю
призрак здесь...
куда иду я?
и за кем я?
зачем и что это?
Бог весть!
а мне так выпало -
шагаю,
оглядываюсь
на пути...
как в лабиринте,
но я знаю -
вернее напрямик
идти.
вот зеркальце
передо мною -
погибельное
или как?
и, случаем, не мне?
чужое?
нет, мне...
где правая рука...
беру в молчании...
поближе...
вестимо, отповедь -
себе...
да нет...
я тут другое
вижу:
здесь путь к Тебе!
ах, Боже мой!
к Тебе лечу я -
не важно мне,
каким путём -
твоим? моим?
к Тебе иду я -
гостить
иль в свой
вернуться дом?!