Пишу. Для чого!? Не скажу напевне
Якось воно само виходить з голови
Я розумію, все оте даремне,
Слабкі потуги заховатись від жури
Мереживо із слів. Звичайна плутанина
На якусь мить, здається, що жива -
Жива там думка, бідна сиротина,
Заплуталась в тенети павука
Пручається, кричить... і вже немає сили,
Щоб вибратись з обіймів липких рим
Поволі затихає... Боже милий,
Усе моє життя - чи міф, чи сивий дим
Я розумію, що помру і купка гною,
Що лишиться по мЕні (кажуть –прах)
Розтане з часом, змиється водою,
А слово буде жити у віках
Та не моє. Бо що можу сказати...
Хоч довго так на світі прожилА
Та мало бачила, не все могла пізнати
Щоб потім перекласти на слова
Тому і гірко, що приходять рими...
Та чи ж бо повні змістом, чи живі?...
Чи, просто, буйним вітром одержимі,
Витають в непокірній голові?...
Фото Олега