Куди ж поділась та піщинка,
зникома, мов падуча зірка –
в обіймах літа чи любові,
в святах на безтурботній волі,
в лісових хащах чи на морі?
Де ж твій планшет – перо сучасне?
Й віршів незрівняних прекрасних
чудовий сполох, люба красно?
Та – знов принишкла біля храму,
що дахові кути здіймає,
мов пагода, до хмар та неба…
Не відчиняй залізну браму!
Не можна нам туди й не треба
їм заважати, бо ті треби
в забутім часі й місті Леди, –
загублені!.. Не май потреби
своїм робить останнє слово, –
воно у Бога! Й ми ж – у Нього,
все ще нетямущії діти!..
Та – зна, куди себе подіти –
живе зануренням у мову,
зачарувалась грою слова.
Де ж та зникома Незникома?
Кому душа її відома?..
Кого шукає підсвідомо –
думками лине в незнайоме
неілюзорне та ж питоме!
* http://www.stihi.ru/2013/05/13/10020
~~~
Начало, дословный перевод:
Куда же делась та песчинка, исчезающая падающей звездой –
В объятиях лета или любви, в праздниках на беззаботной воле, в чащах лесных или на море?
Где ж твой планшет – перо современное? И стихов несравненно прекрасных чудесный всполох, любима красно?