Завтра мене не буде. Буде моя усмішка.
Місця немає людям в цих наболілих віршах.
Я розгадала вічність. Впевнено йду до неї.
Люди – шкідлива звичка, я розпрощалась з нею.
Кличе з собою натовп. Я не люблю вагатись,
Та тільки не піддатись! Ні, тільки не піддатись!
Гордо нести медалі правди на юних грудях
І не згубитись в людях, лиш не згубитись в людях!
Наче сказився натовп: кидає, б'є камінням,
Та тільки не падіння! Ні, тільки не падіння!
Затамувавши подих, вийти, а не сховатись.
І тільки усміхатись. В очі їм усміхатись.
Горда й жива, як правда… Завтра мене не буде.
Я не піддамся людям. Ні, не піддамся людям!