перевод.
.
К Вам я, мама, снова не приехал.
Может, наши вербы разлюбив.
Пишите, прислал я вам орехов,
Только не прислал для них зубил...
Не судите то, что забываю
перезревших вишен кровоту.
Лет уж двадцать восемь забиваю
золотые гвозди в пустоту.
Говорят, что я на кромке бритвы
на потеху публике стою.
Кто-то без меня меня на битву
тянет, и там "падает" в бою.
Только к вам дорога камнем стелена.
Запрещающие знаки и посты.
По бокам глаза гадючьи терена
и мазня: "Счастливого пути!".
Пашет вам сосед по огороду -
уродилась классно лебеда.
А меня тут захлестнуло бродом,
вышиванку понесла вода...
Может отзовусь теперь я в громе,
может меня сделает немым,
в этой жизни, как на ипподроме:
побываешь на коне, под ним.
Мир был горше отчима лобзанья
и ветра сгибали, как лозу.
Но смеялся Вашими глазами
и макал перо я в ту слезу.
А когда завьюжили метели,
зазывая совами в дупло -
старенького домика в деревне
всюду находило вмиг тепло.
Нет упоминания о стрехе:
забелелось, будто бы зима.
Всё в руках Вы держите орехи
а зачем - не знаете сама.
...
..
.
Дорога до матері
Я до Вас ізнову не приїхав.
Мабуть, наші верби розлюбив.
Пишете, прислав я Вам горіхів,
тільки не прислав до них зубів...
Не судіть за те, що забуваю
перестиглих вишень кровотечу.
Двадцять восьме літо забиваю
золотого цвяха в порожнечу.
Кажуть Вам, що я на лезі бритви
для розваги публіки стою.
Хтось мене без мене тягне в битви
і за мене «падає» в бою.
А до Вас дорога камнем стелена.
Заборонні знаки та пости.
Обіруч гадючі очі терена
і фальшиві написи: «Щасти!»
Вам тепер сусід города оре –
і вродила рясно лобода.
А мене ледь не втопило море,
й вишиванку понесла вода...
Може, я озвуся Вам у громі.
Може, мене зробить він німим,
у житті немов на іподромі:
на коні побудеш і під ним.
Світ мені був гірший за вітчима,
і вітри згинали, мов лозу.
Та сміявсь я Вашими очима
і вмочав перо у їх сльозу.
А коли зчинялись хуртовини
і гукали сови у дупло –
нашої старенької хатини
скрізь мене знаходило тепло.
Згадки не лишилося від стріхи:
забіліла бляха, мов зима.
У руках тримаєте горіхи,
а нащо – не знаєте й сама.
1968
...