Мнение автора стиха не разделяю!
......................................
Перевод.
---------------------------------
А в Германии, в лавке
Разных шкур аромат.
Это обувь на полке
Вся расставлена в ряд.
Летний лавочник хочет
Подсказать за спиной
"Сапоги для охоты
Подберите, родной", -
Без артиклей, для смеху
Я спросил, как сумел.
"Пан откуда приехал?", -
он продолжил задел.
И, как другу, доверил,
Лишь услышав слова:
"Я когда-то в Сибири
Срок недолгий мотал.
Испытания в жизни
Веришь, я не забыл.
Хоть вели нас нацисты,
Я нацистом не был.
Мы в пехотную роту
По призыву не шли.
Немцы все патриоты
Но дурные росли.
Зрелость взглядов иная
С юных лет до доски.
Кругозором играет
Тот, кто кормит с руки.
Нас вожди обманули,
Слав на гибель в бою.
Да подсунули дули
Иметь правду свою.
Всех побед мимолётность
Где-то я осознал.
Притуплял мою совесть
Палачей тех оскал.
Не держу больше зла я
На советских людей,
Не убили ведь, зная,
Как собачьих детей.
Мы в сынов их стреляли,
Сердобольны они,
Нам, убийцам, давали
Булки сдобной куски.
Жизни тяжкую ношу
В рудниках откорпел.
Так что камня не брошу
В чей-то личный удел".
Душу речкою вылил,
Будто век меня знал.
Может в деда он целил?
Что поделать, - война!
Сам по солнечным далям,
При казённых харчах
Прошагал не в сандалях, -
Стопудов, в кирзачах.
Карусель душегубства,
Искорёженность тел.
Распознать бы "искусство"!
Но не смог. Не хотел.
Был генсек, но в столице,
Военком - местный зам.
Я ж на их шахмат блице
Чёрной пешкою стал.
Кто мы - люди иль овцы?
Иль слепые кроты?
Я отличен от немца?
Совесть скажет: "Не ты".
Все мы памяти пленники
Не заречься - окстись.
Мне с афганцем в полемике
Может сдастся сойтись.
Так начну речь с вопроса:
"Ты откуда, братан?
Я в Афгане, под Хостом
Дни свои коротал".
29 февраля 2009 года.
...
.
.
===Iгор Рубцов Зустрiч двох окупантiв.====
-----------------------------------------------
.
У німецькій крамниці
Шкіряний аромат.
То взуття на полицях
Вишик'овано в ряд.
Літній крамар не проти
Підказать з-за спини.
"Я прийшов по чоб'оти.
Підберіть щось мені",-
Без артиклів, на втіху,
Запитав, як зумів.
"Звідки, пане, приїхав?" –
Він розмову повів.
І, як другу, довірив,
Тільки слово почув:
"Я колись у Сибіру
Кілька років відбув.
Цей життя мого іспит
Віриш, я не забув.
Хоч вели нас нацисти,
Я нацистом не був.
Ми в піхотную роту
Не за покликом йшли.
Німці всі патріоти,
Та й дурними були.
Звідки зважений погляд
У юнацькі роки?
Той формує світогляд,
Хто годує з руки.
Нас вожді ошукали,
Славши гинуть в бою.
Та і права не дали
Мати думку свою.
Перемог тимчасовість
Десь і я розумів,
Та притлумлював совість
Окрик справжніх катів.
Тож не маю образи
На радянських людей,
Бо не вбили відразу,
Як собачих дітей.
Ми синів їх вбивали,
А скорботні жінки
Нам, убивцям, давали
Хліба білі шматки.
За тяжкую провину
У копальнях я млів.
Нині й камінь не кину
В бік чиєїсь землі".
Душу річкою вилив,
Ніби вік мене знав.
Може в діда він цілив?
Що поробиш,- війна!
Сам по сонячних далях,
При казенних харчах
Крокував не в сандалях,
- У важких кирзачах.
Карусель людовбивства,
Корчі тисяч життів.
Розпізнати-б злодійство!
Не зумів. Не схотів.
Був генсек у столиці,
Був міський воєнком.
Я ж на їх шахівниці
Чорним став пішаком.
Хто ми - люди, чи вівці?
Чи сліпі, як вночі?
Чим я кращий від німця?
Совість каже: "нічим".
Всі ми - пам'яти бранці.
Нам свого не зректись.
Може, десь і з афганцем
Доведеться зійтись.
То почну із питання:
"Звідки, друже, скажи?
Я колись у Афгані
Кілька років служив."
29 лютого 2009 року
...
.
Картинка - Фото Игоря Рубцова.