Ганна Осадко
НА «ДО» и «ПОСЛЕ».
Глеб Ходорковский (перевод)
На снег — и нАвзничь. А теперь — смотри,
Как плавно он идёт — от верха книзу,
Снежинка за снежинкою. И кризис,
Дефолт морали. Не открыта виза
И всё впустую. Осень отгорит,
Отговорит — и на ушкО, с участьем :
- Чего же ты, глупышка, хочешь?
- Счастья!
- Как выглядит оно?
- Ну...как душа...
Солоновато, пахнет океаном...
- Ты снова начинаешь? Донна Анна
смешная... Но и этим - хороша...
- Но почему?
Скажи мне — почему?
- Всё это — лишь поэзия, Ему
Тебя не видно. Ты далёко, Аня,
Зелёноокий бог живёт вон там -
Взгляни наверх. Ты видишь —
Белый храм,
Грегорианский хор, желтеют бани...*)
- Увидела? Прекрасно. И поплачь...
- А кот-воркот наслюненый калач
Приволокёт тебе, несчастной, в пыску**).
- На, погрызи...
- Не буду!
- Слышишь, ты,
Прекрасный ангел чистой красоты
Кончай истерику.
Полоской-риской (рискою-полоской)
Раздвинет жизнь , ну, как тире в строке,
Последние две крошки в кулаке
На «до» и «после».
Тут ти мені капкан зробила- я мусив зоставити "писк", але "после" не римувалося з "рискою". Взяв "полоску", вона приблизно римувалася з "после", але з "писком" - ніяк. А слова наприкінці - ключові.
Мучився-мучився, але потім поставив іх разом: - хто хоче нехай римує "писк" з
"ріскою", а хто хоче - "полоску" з "после"...
* * *
на до i пiсля
Ганна Осадко
На сніг упасти. Знизу догори
Дивитись – як спадає він донизу –
Сніжинка за сніжинкою…І криза,
Дефолт моралі, невідкрита віза –
Усе марниці… Осінь відгорить,
І відговорить, потім – відшепоче:
- Чого, дурненька, хочеш?
- Щастя хочу…
- Яке воно?
- Прозоре, як душа…
Солене трішки…пахне океаном…
- Ти знову починаєш? Донно Анно,
Така велика, і така смішна…
- Чому?
- Бо так.
- А все ж… скажи – чому?
- Бо це – лише поезія!!! Йому
Тебе не видно! Ти далеко, Аню!
Зеленоокий бог живе отам –
Поглянь угору, бачиш?
Білий храм,
Григоріанські співи, жовті бані…
Побачила? Чудово. І….поплач….
І кіт-воркіт заслинений калач
Тобі – невтішній - принесе у писку:
- На, погризи…
- Не хочу.
- Чуєш, ти,
прєкрасний ангєл чістой красоти,
ти припиняй істерику! І риску
життя поставить – і розділить ці
останні крихти хліба у руці
на «до» і «після»…
© Copyright: Ганна Осадко, 2009
Свидетельство о публикации №109112302545