Ганна Осадко.
МОРЕ - ОН - ОНА - ОНО.
Глеб Ходорковский (перевод).
ГАННА ОСАДКО.
МОРЕ - ОН, - ОНА, - ОНО...
Глеб Ходорковский (перевод)
1.
Ты же знаешь, что это всё не на ночь пути,
И несло мой плацкарт и ,бросало в небесные эмпиреи
Необходимость у-ви-деть. волной нахлынула. Ты погляди,
Не отводи глаз, не забирай руки, не буди -
по неверным камешкам снов
иду непонятно куда
но иду к тебе я.
На неясный голос ,
седой волос.
точечку маяка
...и вьётся дорога железная
словно Змея Эдемская, как река...
2.
Сначала - дорога, поезд обшарпанный «Львов — Херсон.»
Яйца в крутую, печёные куры. Открытая пляшка*)
Все соседи - пластом, эдак сорок пластов-персон
Кричат как сороки. Среди них — проводник-Ясон
Симпатичный (Сергей или Саша — припомнить тяжко.)
Полуночный храп, полки заляпаны, плач детей...
Козырь - бубна, Давай в подкидного, Ясон говорит. - Умора!
Ну давай-ка, девка, найди своё Сердце средь этих мастей
Кроме пик да червы червивой там только глей*)
Только глаза залепит...
...а потом я заснула.
И снилось море.
3.
...Странно как-то — вода холодная, чайки белые,
Смуглые аргонавты, сердечный — козырный — туз,
Ты смеёшься, совсем не страшно и соль на теле,
Я плыву разгребая души скользких медуз.
И ропа*), а не кровь, и замешано всё нагУсто,
Словно ложка стоят вопросы извечные (Чьи?)
Улетят ли за море осенние дикие гуси?
Чем закончится сладкое лето?
Молчишь?
Молчи
Замочи-ка в молчанье, как в медном чане, винУ...
Плачут воды...
А чайки хохочут.
Спаси!
Тону!
4.
И рука рванула из бездны..
...небо и чайки в просторе...
Искренне, от души — спасибо тебе, Моё Море!
В ушах от асфиксии резкий надсадный звон...
Вот мы и встретились - Море — Он (и повстречались мы)
5.
Красив, самоуверенная наглая морда... - Дяка...ой!
На накачанное плечо прилег отдохнуть дракон (тату).
Море — Он, внебрачный сын Одиссея-бродяги
Ежедневно меняет девок -то эту, то ту.
Что у тебя там, Сердце моё, для Ганны-панны?
Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны...
Любовь моя, слишком много соли в твоих словах...
Не вопрос! Вот сладкая вата, медовая пахлава...
... Да кончай ломаться — нашлась тут... принцесса-Анька...
И пошёл:
Холодное пиво! Шашлык, таранька!
ПоднялАсь... стряхнула песок... в ушах (как нрежде) трезвон...
...обернулся и белозубо ощерился -
Море — Он.
6.
А потом — известно, дурёха — чертила вновь
На влажном берегу прутиком амор — любовь,
Жо тем, ай лав и прочей дури немало... (по горло)
А волна — фьюить — и нет ничего — всё стирала
(всё стёрла)
С чёрной доскИ опыта
И — снова табула раса...
Стирала старательно, как дежурная в классе,
(Тётка оплывшая,
Средневеково-грустна...)
Вуаля, господа и дамы!
Разрешите представить!
Море — Она!
7.
Складки избороздили поле опухших щёк
Её голоса «Обалденные пончики!» - прокуренные обертоны...
... никто уже не мечтает о смуглой груди и кое о чём ещё...
...никто в полоне лона её не тонет...
...кто будет теперь о её ресницах сказки сплетать...
...уже не любовь за валюту (валютная), а так, привокзальная ****ь,
...ну,... разве что абстрагироваться... не открывать глаза...
Хочешь на шару?
На шару? Конечно, я за...
Помнишь(лучше - не прикасаясь ) как когда-то, тогда...
Кругами — вода,
кругами — вода,
кругами — вода...
Улыбается полубезумно...
Как конфетка сладкой Дарусе — это «на...»
Хочет любви
или просто
Море - Она.
...Они с утра в неё входят - жадно, и все сразу.
Круги несут, матрасы и прочую дутую гуму*)
Сумасшествие плоти
Как в групповом экстазе...
С тела нежность слизнёт, словно налипший гумус,
Глупая, добрая и большая,
На фоне кричащих чаек...
Лезут в неё насильно
писяют и кончают...
Ей не больно, ничейной. Ночка на груди ляжет,
Гасят бычки любовники в обгоревшие плечи пляжа...
Потом промчатся недели
И отпуск закончив свой
Память в рюкзак забросят...
Поезд
Вокзал.
Домой.
…...............................................
...молча смотреть.
Слезами давИться.
И — гикавка*) от вина... (Икота)
...в лоб целую...
… ты спи, сестричка...
Они вернутся,
Море — Она.
...просыпаешься ночью, выходишь босая на странный звук,
Никто не слышит (не хочет слышать),
а ты — должна,
чтобы выйти быстро,
И увидеть,
как плетёт серебристую сеть из света луна-паук,
И как время нижет
звёзды и раковинки
на девчачьи мониста...
Как вздыхает,
треща по швам,
небо - глубОко, хвОро...
...это Оно -
навеки святое,
бессмертное -
Моё Море...
… тянет лунной дорожкой — только иди одна,
ведь вода — симфония духа,
а путь — единственная струна.
Это — Господь, завёрнутый в вечности кимоно,
улыбается взглядом лазури -
Море — Оно.
И самая малая раковинка
светится как икона -
Серденько моё сладкое,
Мудрость моя солёная...
* * *
Море Вiн - Вона - Воно
Ганна Осадко
1.
Ти вже знаєш, що ця дорога тривала не ніч – завжди,
І несло мій плацкарт, і кидало аж до неба,
Та потреба ба-чи-Ти нагорнула хвилею: Ти, зажди!
Не відводь очей_не забирай руки_не буди,
Бо іду по снах –
камінцях непевних –
кудись
до тебе:
на примарний голос,
чи сивий волос,
на цяточку маяка…
..і звивається залізниця, мов Змія Едемська, ота, яка….
2.
Спочатку – дорога (потяг обшарпаний «Львів-Херсон»),
Смажені кури, варені яйця, відкрита пляшка,
Сусіди – пластами, приблизно сорок пластів-персон,
Що кричать, як сороки. Поміж них – провідник Ясон
Симпатичний (Сергій або Саша – згадати важко).
Ці хропіння північні, полиці замацані, плач дітей,
– Козир – дзвінка, давай в підкидного, – Ясон говоре. –
Ну ж бо, дівко, знайди своє Серце між цих мастей,
Де крім піки і черви червивої – тільки глей,
Що заліплює очі…
А потім заснула.
І снилось море:
:щось химерне таке: зимні води і чайки білі,
Аргонавти смагляві, сердечний – козирний – туз,
Ти смієшся, і зовсім не страшно, і сіль на тілі,
І пливу, розгрібаючи душі слизьких медуз,
І ропа, а не кров, і замішано все на густо,
Навіть ложка стоїть, як питання довічне – чи
Долетять через море останні осінні гуси,
Як закінчиться літо солодке?
Мовчиш?
Мовчи.
Замочи у мовчанні, як в мідному чані, вину…
Плачуть води…
І чайки регочуть…
Рятуй!
Тону!
3.
…і рука ухопила із вирви.
І все – прозоре.
– Дякую тобі щиро, Моє Море…
…від асфіксії – у вухах надсадний дзвін:
- От ми і зустрілися, Море-Він.
4.
Він – упевнений у своїй певності. Нахабна врода,
На накачаному плечі приліг спочити дракон (тату),
Море-Він, позашлюбний син Одіссея-заброди,
Змінює щодня дівку – то цю, то ту.
- Що ти маєш, Серце моє, для Ганни-панни?
- Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны!
- Любове моя, надто солі в тобі багато…
- Не вопрос! Пахлава медовая! Сладкая вата!
Да кончай ломаться! Нашлась тут… принцесса Анька….
І пішов:
- Холодное пиво! Шашлык, таранька!
…
Підвелася…пісок струсила з плечей, з колін…
…засміявся у спину
білі зуби у вищирі
Море-Він.
5.
А потім – сказано ж бо – дурепа! – креслила знов
Прутиком на вологому березі – amor (любов),
Жо тем, ай лав, інших дурниць немало,
А хвиля – фіть! – і нічого немає – усе стирала
З чорної дошки досвіду.
І – табула раса.
Терла надсадно, неначе чергова по класу
(Тітка огрядна.
Середньовічна.
Така сумна)
– Вуаля, пане і панове!
Вашій увазі –
Море-Вона.
Перші і другі зморшки виорали опухле лице,
Її голосу – "Обалденные пончики!» – прокурені обертони.
…І ніхто не мріє про груди смагляві, і про те, чи це
…і ніхто у полоні лона її не тоне
…. не сплітає байку про метелика крила – вії…
… уже не любов валютна – так, привокзальна повія…
…ну, хіба… абстрагуйся, абощо… і не розплющуй очі…
- Хочеш на шару?
- На шару? Звичайно, хочу….
… Чи пригадуй ( краще – без дотиків) – як колись, тоді….
Колами по воді
Колами по воді
Колами по воді.
Посміхається макоцвітно…
Як цукерка солодкій Дарусі – оте «на…»
…хоче
любові
чи просто
Море-Вона.
…щоранку у неї заходять – скопом, усі на раз,
Кола несуть, матраци, іншу спасенну ґуму,
Бо – божевілля плоті,
Бо – груповий екстаз,
Злизує з тіла ніжність, наче налиплий гумус,
Добра_дурна_велика…
Фоном – квиління чайок…
Лізуть у неї ґвалтом,
Пісяють і кінчають
Їй не болить, нічийній. Нічка на груди ляже.
Гасять бички коханці в спалені плечі пляжу.
Потім – мине відпустка.
Спустять свої кондоми,
Пам'ять складуть в наплічник.
Потяг.
Вокзал.
Додому.
…………
… мовчки дивиться.
І сльозами давиться
І гикавка від вина…
… у чоло цілую…
Спи, сестричко…
Вони повернуться…
Море-Вона.
6.
…прокидаєшся серед ночі, виходиш боса на дивний звук.
Ніхто не чує (не хоче чути), але ти – мусиш:
Як плете волосінь сріблясту місячний ткач – павук,
Як Час нанизує зорі та мушлі в дівчачі буси,
Як зітхає – глибоко, аж тріскає по швах – небо хворе –
Це – Воно.
Довічне, святе, безсмертне.
Моє Море.
Тягне місячною доріжкою – тільки – іди одна.
Бо вода – то симфонія духу.
А шлях – єдина струна,
Це – Господь, загорнутий у вічності кімоно –
Посміхається поглядом лазуровим
Море-Воно.
…І кожна найменша мушелька – як ікона.
Серце моє солодке.
Мудрість моя солона.
© Copyright: Ганна Осадко, 2009
Свидетельство о публикации №109112403763
Певно, ця річ, була би, написана зараз, наполовину менша и трохи інша... Але тоді, як мені здається,тебе займали яскраві деталі, хотілося малювати широко.
Благаю, перечитай уважно, та скажи, що не так...