В похмурий день,як дощ ішов,
Ти павою пливла.
Отінила обрис дібров
І землю ти промінням знов
Своїм перемогла.
Ти найпомітніша з усіх,
Ходою наче птиця.
Не закохатись в тебе гріх.
В тебе - дібров цариця!
Палаєш свічкою у тьмі
І гаснеш вряди-годи.
Ніде не бачив на землі
Такої в стані вроди.
-О дубе, ясний сокіл мій!
Корінням землю цідиш.
Віддячую у світі мрій,
Як серце моє зцілиш.
Кохати тяжко через біль,
Кохання крає душу.
Але як знаєш...
Друже мій...
Покірной бути мушу.
- моя царівно! Місяць спить.
Погаснув над тобою.
Ніхто на світі не встоїть
Над свіжою красою!
В очах твоїх - глибінь віків,
Уста, як плід калини!
Забув багато влучних слів...
Кохаю до загину!
-О друже милий, сліз нема
Лиш в небо відлечу.
На пам"ять про своє життя
Я вогник засвічу!
- чи можна ще кохати нам?
Бо я не бачу небо!
- кохання залишає шрам...
Так чи кохання треба?
-Я чую міць своїх гілок,
Трава росою плаче.
Кохання є тяжкий урок...
За нього не віддячу.
-Пробач. І небо, і степи
Тобі я залишаю.
Бо маю іншого в житті,
Я іншого кохаю...
А він живе своїми снами,
Де нас з тобою не існує.
І що кохаю до нестями
Його ніколи не хвилює.
- так ти від нього не відмінна!
-О ні, не треба так, мій друже!
Але чому я саме винна?
Я знаю,що кохаєш дуже.
Жила я так же ,як і ти,
Сама в уяві будувала собі химерні літаки.
Але зазнала я кохання,
В житті відчула суть страждання.
Навіщо жити на землі?
Йому байдуже,що мінлива,
Як в осінь листя опада,
Що я кохаю наче злива.
Все на шляху своїм змива.
-А де ж кохання глибина?
- кохання почуття мінливе.
Воно не залишає крила
І розбиває нам серця...
- але ж з тобою рахували
У небі заспані зірки.
Крізь лійку ржаву поливали
В лугу настояні квітки!
- але минає все в житті.
І час втрачається по трошки.
Напевно більше не знайти
Єднання нашого волошки.
Я відлітаю вдаль далеко,
Як вмить несамовиту птиця.
Нехай я буду той лелекой...
А ти іди, шукай синицю!
- якщо на світі є кохання,
А сонце землю обгорта,
То хай хвилина ця остання,
Зігріє все моє життя!
Якщо кохаєш-до загину,
Згораеш- серцем і дотла!
Але нема життя зупину,
Коли лягаєш в домовину,
А на щоці бринить сльоза!