Розлітався попіл від думок,
Травневим вітром нісся в небосхил.
Я на природу вішаю замок,
І залишаю у душі пробіл.
Убивши чергового комара,
Листки несуться у весняне небо.
І почуття,як свічка дотліва,
Те почуття,яке уже не треба.
Спів вітру з запахом коханим,
Впивається у мозок,наче соловей.
Чи травень ще один я раз застану,
Чи стану жертвою моїх не тих людей.
І зранку,слухаючи спів земельний,
Мої думки стріляють внікуди.
Але я ТУТ!Неначе спів смертельний,
Прошу в небес травневої води.
5.05.13р.