З н о в розцвіла черешенька рясна...
Немає з н о в ні спокою,ні сну...
Настала з н о в натхненниця весна...
З н о в вітерець надією дихнув...
Давним-давно я почуття ці взнав,
І їхню справжню звідав я ціну:
З н о в байдуже мине мене весна,
Розбившись об самітності стіну...
Чому ж тоді уперто,як Сізіф,
Кочу під гору вимріяний міф
Про те простеньке,мов яєчко,щастя ?!
Невже і досі ще я не зумів
Приборкати душі пташиний спів,---
І з н о в шугну увись,
щоб з н о в упасти...