А степ, як завжди, пахне чебрецем,
Як вічність тому, й як за вічність буде.
Перед Твоїм безжадібним лицем,
о Часе, степ незмінний, та не люде.
Наш Час є найцинічнішим митцем:
Найкращi риси, що хтось з нас здобуде,
Він змінює незмивним олівцем,
І жоден критик його не огуде.
Бодай принаймні раз за вік життя
Схотілося б миттєвість зупинити,
Не вдаючись у жаль та каяття.
Чатуй на слушність, поки день не згас,
Відкритий простір, сонце у зеніті,
Й, мов степ, безмежний, степом пахне Час!..