Я не соромлюсь обнятись
Я не соромлюсь обнятись
З бабцею, навіть, старою
Також завжди цілуватись
Просто з любою вдовою.
Хто їх іще пожаліє,
Мов, це відходи життя?
Старість і справді хворіє,
Дивиться вже в небуття.
Та без любові не можна
(Істини ції прості!)
Не учиняйте безбожно
Ближнім зневагу в житті.
Всі заслуговують шану.
Проситься радість у дім!
І незалежно від сану
Ніжності хочеться всім.
Хай же любов процвітає,
Радує наші серця,
А зневажання зникає
Зовсім, завжди, до кінця!
* * *