Не знаю, хто для нього я!
Колись казав, що квітка.
Тепер звертання без ім’я…
На погляд мій – то нитка!
Все біля нього: дай-подай,
Шниряю туди-сЮди,
То вже й хода не так тверда,
Забули гордість груди!
Сьогодні я, як та бджола –
Гуділа при польоті…-
Ти ба.., не те я подала…
Слівце крутилось в роті!
Сиділа, мабуть, час німа,
Пізніш вмостилась в ліжку,
Так він до мене жартома:
- Дай, поцілую ніжку…
Так я й розтанула, авжеж,
Забула про всі роки…
(Сварливих не люблю пожеж!)
Обцілував всі щоки,
Ще шепотів мені слова…
(Ой, личенько зарділось!)
Свою провину залива…
Мовчати розхотілось!
Скажу вам потайки, що я
Найкраща його квітка…
Ні, не забув моє ім’я.
Він – голка, а я – нитка!
05.04.2013