Очі волошкові поцілунком витер,
До волосся ніжно притулив вуста,
Розкуйовдив стрижку... розбишака вітер
Шепотів печально: «Ти уже не та...»
Так, не та... я знаю... павутинки суму
У моїм волоссі срібно виграють.
У душі на денці лише трішки глуму,
А літа втікають... геть від мене йдуть.
Вже чоло у зморшках... і лице змарніло..
В очі заглядає осінь золота.
Спілим соком вишні налилося тіло,
Заховалась в жухлім листі самота.
Посивіла, тиха знов стою в задумі,
Серденько тріпоче в грудях, наче птах.
Журавкою доля в невимовнім сумі
Втомлено завмерла у моїх руках.
Подихом гарячим я її зігрію,
Хай вона розквітне, наче рясту цвіт!
Про любов щасливу я ще досі мрію,
Нехай щедра доля додає нам літ!